Прийшли до школи. тривога. Уроку нема.
Наступний урок не тривога, але урок заплановано онлайн. В школі немає світла, як і в більшості учнів. Урок можна провести, але хіба для себе.
Наступний урок очно. “Замінування”. Уроку нема.
Наступний урок дистанційно, але поки доїхала додому, вже й батарея сіла, а світла ж нема. Уроку нема.
Єдиний вихід (якщо мова про навчання) – планувати все на асинхронний онлайн і викладати за автоматичним графіком. Якщо трапиться щасливий збіг обставин – працюємо синхронно (очно чи дистанційно, це вже майже без різниці). А реально – все готово для самостійної роботи. АЛЕ. Це вимагає часу. Дофіга. Бо спланувати ОДНЕ асинхронне заняття – це близько ТИЖНЯ роботи. І я не жартую. Взагалі оцінюють в середньому 100-160 годин роботи, і по-хорошому, це ще й залучення кількох фахівців, але ж ми вчителі- багатозадачні термінатори, то най вже.
Якщо у вчителя 4-5 уроків на день – то самі порахуйте, скільки треба життів, щоб зробити їх “вау-вау” в асинхронному онлайні. Або можна порахувати в скільки разів треба знизити очікування до того, що відбувається на занятті, якщо такого часу немає. Не варто очікувати, що воно от прямо само зробиться, поки вчителька буде одних спускати в підвал, других евакуювати на вулицю, паралельно слідкувати за їдальнею, павербанками, тривогами і графіками відключень світла.
Про оплату такої праці я промовчу, бо я не знаю хто, коли і як зможе бодай якось компенсувати вчителям все зроблене під час дистанційки.